fbpx

Обробка запиту

Епізод 4
36 хв
29 грудня 2020

Про екологію, каву та відкритість

гість: Максим Гавриленко
  
Hosted by Yurek Yakubov

Конкурс "Шо я наробив?"

Додавайте інструкції цікавих речей зроблених власноруч, та вигравайте 10 000 грн!
До 4 лютого 2021 року

Це розмова з Максимом Гавриленком - автором технології і розробником окулярів з кави. Як від традиційного оптичного бізнесу Максим прийшов до відомого проєкту “Ochis”?


Я, відповідно, подивився і почитав все, що про вас писали. Інформації багато, і це не дивно. Тому що, на правду, дуже достойний і прикольний продукт сам по собі. І сьогодні моя основна задача — це не говорити про те, про що вже всі сказали. Тобто, твоя історія в принципі відома, бекграунд і всякі такі штуки.

Дякую.

Страшно цікаво абсолютно інше: коли ти починав всередині умовного сімейного бізнесу з якимись відгалуженнями на ремонт, з виробництва і продажів. Що саме не влаштовувало в такій традиційній моделі бізнесу? Чому тебе перетягнуло власне в більш-менш нову штуку?

Хороше запитання. Напевно, головне, що мною рухало в тому, щоб створити те, що є зараз — це зробити щось новеньке. Я не люблю повторювати за кимось. Класно брати приклад, але якось його покращувати, щоб зробити щось новеньке. Я фанат всього нового. Не можу сказати, що мені прямо щось не подобалося, я не скажу, що мені сильно набридло, чи я все життя займався тим, що мені не подобалося, і тому все кинув і пішов займатися іншим.

А який твій запит був від нового? Яку власне віддачу ти хотів отримати?

Найперше — якщо почати з фундаментально зрозумілих понять, я розумів, що я все-таки найбільше розбираюся в оптиці. Це реально та область, в якій я знаю дуже багато, практично все знаю. Але те, як влаштований оптичний світ не зовсім мені подобається. Тобто я розумію, що це все старі технології, старі підходи до бізнесу і все інше. Воно, грубо кажучи, десятиліттями формувалося, і особливо ніяк не змінювалося. Такий стабільний, фундаментальний ринок без величезних змін, все зрозуміло і стандартно. Хотілося просто трохи щось змінити. Але як міняти? Міняти хочеться з позитивом. І позитив був у тому, що я почав трошки дивитися, що в світі відбувається, розуміти, що процес екології йде трохи не в той бік.

Чи є якісь, окрім власне екологічної лінії, виходи за межі традиційного бізнесу? Те, що ти зробив, як тобі здається?

По-перше, ми зараз формуємо все, що відбувається у нас в компанії і те, якими ми є насправді в контакті і комунікації з клієнтами. Я розумію, що найкраще, що можна по-новому робити в бізнесі — це бути чесними. Не продавати заради того, щоб просто продати, не впарювати продукти, а давати людині саме те, що їй реально потрібно. Не те, що ти хочеш продати, а ось те, що дійсно їй треба, і щоб це було з користю. Ось це, напевно, такі головні зміни від класичного бізнесу. Тому що весь бізнес заточений на те, щоб зробити, прорекламувати і продати.

А, у вашому випадку, ця клієнтоорієнтованість в чому конкретно полягає? На які ваші процеси впливає запит від вашого покупця?

У тебе складні питання. Я взагалі до такого не готовий. Ти прямо зараз змушуєш думати про це, і про те, як це відбувається.

Я абсолютно неприємна людина в цьому сенсі.

Ні, нормально, це цікаво. Добре, що ти такі питання задаєш. Це змушує задуматися. Я вважаю так. Не думаю, що хтось йде по вулиці і думає: “Ось у мене на обличчі пластикові окуляри, і їх треба терміново міняти. Мене це не влаштовує.” Я думаю, що такого не відбувається. Але, коли ти даєш цю альтернативу, то у людини вже з’являється можливість вибору. І ось ця можливість вибору — це класна штука, коли є вибір між тим, щоб взяти щось чесне, правильне, екологічне, або ж не дуже екологічне і з точки зору побудови бізнесу, і з точки зору матеріалів. Це вже позитив. Тобто ми нічого не нав’язуємо нікому. Ми просто надаємо альтернативу, і своїми думками, своїми ідеями можемо направляти людей в сторону більш позитивного мислення і ставлення один до одного. Це не тільки про продукт. Це в цілому про те, що відбувається в світі, про контакт однієї людини з іншими.

Наскільки ви включені в умовну екологічну тусовку? Проекти екологічної тематики так чи інакше в Україні одне одного знають, незважаючи на те, що їх стало останні роки набагато більше, в десятки разів більше. Але, тим не менш, всі якось перетинаються, всі в курсі один про одного. Є якісь колаборації спілкування?

Колаборації немає, але, в принципі, ми всі один одного знаємо. Ця тусовка насправді дуже невелика, людей не так вже й багато. Їх стає все більше, але ми один одного знаємо. У мене з цією еко-тусовкою є такі нюанси: всі зараз кричать “Еко, еко, еко!”, всі різко стали екологічними, причому ще не змінюючи бізнес.

Мені позавчора в “Сільпо” касирка сказала: “Дякуємо за вашу екологічну свідомість”. Це тому, що я був з мішечками для овочів вперше. Це навіть якось підтримує. З’являється відчуття, що ти робиш все правильно, все не дарма.

Твої зусилля в тому, щоб задуматися не брати пакет в магазині, а взяти з дому мішечки — це вже не дарма. 

Зараз в мене буде декілька питань абсолютно фактичних. Я думаю, що не багато хто знає вашу операційну історію після того, як ви вийшли на Kickstarter. На цьому інформація потрохи приховується, і я розумію чому. Тому що від цього моменту починається робота.

Так, цілком вірно.

Здається, ви зібрали близько 13 тис. з 10, які збиралися отримати.

У перший раз так. Другий був десь в районі 22-23 тисяч.

Другий раз ви виходили в середині року десь?

За рік ми вийшли.

По-перше, чи ваш внутрішній запит на фандинг був взагалі цим задоволений?

Чи був він задовільним? Ні, категорично ні.

На скільки відсотків ви розраховували від того, що отримали?

Дивись, у першому проекті я взагалі не знав, що це таке. Особисто, своїми руками створив ці окуляри, зробив цей прототип. Зрозумів, що це можна якось мультиплікувати, взявши майстрів і навчивши їх майстерності, хенд мейд виробництву. Було 13к, хотілося б більше, але окей, адже це був перший досвід. Другий раз я хотів вже 70-100 хоча б зібрати. Ми цього не зробили, зі зрозумілих вже зараз причин: купа помилок і т.п. Тому ні, не задовольнив.

Наскільки ти взагалі оцінюєш вкладення в Кікстартер? Тому шо кампанія на Кікстартері — це взагалі складна історія: в першу чергу, в плані зусиль, в другу — стосовно фінансів.

Недешеве задоволення. Ти хочеш знати, скільки ми вклали?

Ні, ні, мені не цікаво, скільки ви вклали, мене цікавить, наскільки ти вважаєш виправданими ці зусилля?

Виправданими на 100%. Тому що будь-яка невдача — це завжди досвід. Невдача іноді навіть цінніше, ніж позитивний результат. Робиш роботу над помилками, і знаєш, як надалі не повторювати того ж на більш серйозних кроках. Помилятися добре в дрібницях на початку. 100% виправдані, звісно.

Добре.

Вважай, це досвід з медіа. Ми почали спілкуватися з медіа-виданнями, з блогерами і журналістами. Ми зрозуміли, як це все працює. Ми пробували запускати невелику рекламу, писати красиві тексти. Це цілий пласт роботи, величезна кількість роботи. Насправді, здавалося б, ну чого варто погортати фотографії, написати текст. Ні, насправді це просто величезна кількість роботи. І це все відмінний фундамент знань, які ти отримуєш в процесі того, як готуєш це все.

А наскільки ваша технічна історія змінилася за цей рік?

Ось за цей рік змінилася непогано. Але ми зараз готуємося до великої автоматизації процесів. Йдемо від ручної праці до автоматизованої, тобто близько 85% процесів будуть здійснюватися верстатами: автоматизацією, гідравлікою, пневматикою, чпу і т.п.

Що у вас залишиться на ручний труд?

Фінальна збірка, притирка і створення первинного матеріалу, а також обробка. Це буде робити людина.

Тобто навіть на фініші весь процес має бути автоматизованим?

Ні, фініш залишається за людиною. Окуляри повинні класно сидіти, бути просто ідеальними. По-перше, це така річ, яку ти на обличчі носиш, вони повинні бути гладенькими, без зачіпок і подібних дрібниць. Тому це можна доручити тільки людині, а інша робота буде робитися автоматично.

Який у вас дизайнер? Хто розробляє дизайн?

У нас є креативний директор Акім, ми з ним разом робимо ці дизайни. Раніше я робив сам, у мене навіть є цілий блокнот з дизайнами. У нас купа ідей, насправді. Ми на кілька років вперед розписали ідеї для колекцій окулярів. Тому з дизайном взагалі 0 проблем, немає потреби залучати якихось сторонніх дизайнерів зараз.

З того, що ти кажеш: ви наразі дуже сильно апгрейдитесь в технічному сенсі, набрали дизайн-пак, який дозволить певну кількість часу існувати. В проектному сенсі, який наступний рівень, і в чому ти його вимірюєш взагалі? Тобі цікаво продавати, чи де найголовніше?

У мене таке все життя, що складається з кроків і стрибків. Я уявляю собі якусь картинку, і починаю створювати. Спочатку бачив невелику майстерню, чітко бачив стіни, і уздовж стін станки, дерев’яні столи, і ми щось робимо, всього пару чоловік. І це сталося через рік-два. Це була майстерня вдома. Що хочеться далі? Потрапив на Plank “Біофарма” з Василем Хмельницьким. Він мені проводив екскурсії, я нереально надихнувся, вирішив, що хочу щось схоже. Рівні бетонні підлоги, на візках все красиво укладено, нове обладнання, автоматизація і все таке. Ну і, власне, зараз ми цим і займаємося. Ми вже близькі до цього. Наступний крок — я хочу велике виробництво, яке буде разів в 10 більше, ніж це. Яке буде знаходитися десь біля лісу або прямо в лісі, з сонячними батареями на даху, з повною автоматизацією процесів та повною автономією електрики.

Скільки ви зараз окулярів виробляєте за місяць?

Штук 150, але все, що ми зараз робимо, це ручна робота. Тобто ми зараз 4-5 місяців працюємо над автоматизацією, вона не закінчена. Зараз дуже багато підготовчих процесів. Коли ми це закінчимо, буде 1500 окулярів.

Я дуже розумію всі ці складнощі.

Це такі поточні процеси. До весни 1500 штук буде, я думаю.

Чи є в Україні покупець?

Так є. Його мало, точно мало. Я навіть так скажу: ми на нього не орієнтуємося.

Тобто це не Україна?

На жаль, ні. Європа, Австралія, Японія і США — це основні країни. У нас в Україні можна і потрібно це робити, і ми будемо робити, але трохи пізніше. Тоді, коли ми зможемо дозволити собі виробляти продукт простіше і дешевше. Ось тоді це буде для України. На жаль, немає у нас ще такої кількості, по-перше, усвідомлених, по-друге, платоспроможних людей, які можуть за окуляри віддати 100-150 доларів.

Ще таке питання, яке певною мірою стосується того, як ти сам себе почуваєш. Ти майстерня, ти стартап, ти виробництво, ти дизайнер, художник, ти традиційний бізнес, ти локал стор. Де в такій мапі з точок знаходитесь ви, як вас називати?

Це збірний образ. Ми вже точно не майстерня, я перестав давно це так називати. Ось коли ми були у мене вдома, це була реально майстерня. Іноді спускаюся туди, і думаю як все було, так затишно і по-домашньому. Була майстерня. Зараз ми вже точно виробництво. Зараз ми вже більше бізнес, ніж стартап. Але ми незвичайний бізнес, тому що ми думаємо трохи по-іншому, ми придумуємо якісь нестандартні шляхи, не йдемо шаблонними принципами і правилами, як повинно бути. Ми постійно заходимо з якихось інших сторін, тому що просто не знаємо, як робити правильно, але робимо по-своєму. От і все.

Як ти зазвичай розповідаєш про це, не важливо, чи це якийсь питчинг для умовного інвестора, чи це коли ти розказуєш знайомим на вечірці, чим ти займаєшся? Чому це? Чим це круто?

Круто тим, що такого ніхто ще не робив. Прикольно тим, що поєднуються несумісні речі: здавалося б, до чого тут кава і окуляри, причому тут кава та будь-який інший виріб. Прикольно тим, що це перше в світі. Тим, що цікаво створювати. Тим, що можна творити. Це реально нескінченний процес творчості. Безумовно, він з купою підводних каменів: треба систематизувати все, розуміти, як вести облік, вміти складати документи — ось ці всі моменти, які мені не особливо подобаються, як творчій людині, але доводиться вивчати. Це все одно супер цікаво, в цьому творчий прояв внутрішніх бажань. Як це можна не робити?

Взагалі, наскільки для тебе проблемний процес навчатись бути бізнесменом,  навчатись власне робити структуру?

Це складно. Це щоденна робота.

Яка в тебе зовнішня підтримка? На що ти спираєшся? Що ти читаєш для того, щоб цьому навчитись? Крім стандартного, відомого всім шляху, якого не позбутись, — набиваєш шишки, і йдеш далі.

У мене є пречудова помічниця, звуть її Наташа. Вона мені шалено в усьому допомагає. Вона все структурує, і вчить мене бути більш системним. Плюс у мене, в цілому, така команда: коли ми збираємося всі разом, якщо хтось щось не знає, ми шукаємо ключі до вирішення. Таким чином, постійно ростемо. Ми вибудовуємо відсутні списки знань в потрібних областях, і починаємо читати книги, дивитися відео і т.п.

Ти не довчився, я правильно пам’ятаю?

Так, дуже нудно було, не цікаво.

Я дуже настирний, я довчився до 5 з половиною курсу, і потім вже пішов. Але я базово архітектор взагалі. 

Це до речі класна основа, це шалена основа для мейкерства. 

Мультидисциплінарна така штука.

Так, дуже круто.

Скажи мені, де ти вчився, на кого?

КНУКіМ, менеджмент готельно-ресторанного бізнесу.

І що, 2 курси навчання дали тобі хоч якусь базу? Хоч щось ти виніс з того?

Вони базу дали. Але не варто витрачати час на те, що вам нав’язують робити: “Тобі треба вчитися, тобі потрібен диплом”. Ні, якщо немає внутрішнього відчуття того, що ти хочеш перебувати в цьому місці, точно не треба витрачати на це час. Витрачати треба час на те, що подобається.

Що не так з українською освітою?

Не знаю глобально, що не так.

Ми просто всі знаємо, що щось з нею взагалі не так.

Щось не так, це правда. Можливо, застарілі технології, викладачі, які дають знання, але самі не практикують їх в більшості. Хоча у нас є інженер автоматизації, який викладає в університеті, і я радію за такого викладача. Думаю, студентам цікаво. Тому що він практикує, він розумний, цікавий, ще й розповідає про це. Мені здається, цього нам не вистачає. Щоб це було все-таки в зв’язці з класними лабораторіями, майстернями при університетах. Якщо це якийсь факультет економіки, наприклад, щоб студенти більше практикувалися.

Більше зв’язків з реальним життям, так?

Звісно!

Скажи, будь ласка, таке. Я дивився WIN WIN Шоу. В тебе був специфічний досвід з дітьми, яких ти залучав у рамках одного із завдань. Якийсь зиск з цього досвіду ти отримав? З того, що ти пішов до дітей, і показав, що є реальні штуки, які дуже просто можна робити?

Затіяв я цю історію з дітьми, тому що було цікаво показати. Знаєш, хотілося їх просто надихнути і сказати їм, що іноді можна робити якісь дивні штуки, дивні і не такі, як всі звикли, просто тому, що ви хочете. Показати іншу сторону, яка може бути. Але, насправді, з дітьми це дуже цікаво, тому що вони як чистий аркуш, в них дуже легко вкласти якусь позитивну думку, але тільки, якщо вона їм відгукується. Вони настільки щирі в своїх проявах, що відразу зрозуміло треба це дитині або не треба, цікаво чи нецікаво. Прикольний досвід був. Вони максимально чесні, і це прекрасно.

Якщо взяти мінімальну вибірку з умовних 20 дітей, який відсоток серед них зацікавився такою реальною ідеєю, виробництвом?

Виробництвом? З 20 дітей приблизно двоє задавали питання, були зацікавлені серйозно. 70% були зацікавлені поверхнево, тобто вони швидкоплинно захоплювалися, і далі йшли займатися своїми справами. Хтось взагалі більше цікавився технологіями та інтернетом, зовсім з інших областей. Саме мейкерство зацікавило невелику кількість людей.

Це підводить мене до наступного питання: як ти підбираєш людей у команду?

Це хороше запитання! Команда — це найважливіша складова.

Ти розумієш, чому вони пов’язані, так? Тому що за 5 років ми всі будемо обирати на роботу людей, яким набагато менше років, ніж нам.

Звісно так. В першу чергу, я дивлюся на те, які цінності у людини — це базове поняття.

Який у вас ціннісний фільтр. Що в нього входить?

Це логічність один до одного. У нас немає людей, які якось можуть нашкодити один одному, побажати чогось поганого. У нас всі максимально чесні, відкриті. Завжди на першій же співбесіді я говорю: “Якщо тебе щось турбує, якщо тобі щось не подобається, відразу ж кажи”. Такий живий діалог супер важливий. І ось така атмосфера у нас і відбувається. Є зворотна сторона, коли ви занадто відкриті, трошки страждає дисципліна, але це ми вчимося вибудовувати. Це про бізнес вже, це про прості і зрозумілі бізнес-процеси. Але ось фундаментально повинні бути 1 — схожі цінності, 2 — це, звичайно, професійні навички. Якщо немає 1 або 2, що не сходимося. Тому, якщо людина професіонал, але буде думати, як зробити погано і при цьому робити вигляд, що все добре, не підходить. Також навпаки, якщо супер професіонал, але він буде обманювати, категорично ні.

Навчаєте?

Звісно. Постійно вчимо всьому: вчимо екологічним звичкам, вчимо виробничим моментам. Тому що весь процес, який зараз відбувається — він перший такий, і доводиться багато речей робити з нуля. Тому навчати всім цим тонкощам доводиться, звичайно. Це, до речі, одна з найцікавіших штук: коли залучив класних фахівців, у них вчишся, вони у тебе вчаться. Ми постійно зустрічаємося, і відбувається справжній вибух. Проводимо постійний брейнсторминг, і народжується щось новеньке. Обожнюю за це підприємців і різних фахівців. За те, що можна разом народжувати якісь нові ідеї.

Які у вас зовнішні колаборації?

Зараз ніяких взагалі.

А з вашої історії? Те, що тобі найбільш було до вподоби з такої зовнішньої інтеркації з іншими проектами, з людьми?

Я не пам’ятаю, що в нас такого було.

Завжди для мене цікава історія. В нас дуже багато людей, які роблять круті проекти, але коли їм пропонують робити щось разом, в них переважно немає часу. Реальної зацікавленості в інтеракції я майже ніде не бачу. Це для мене страшенно дивно, тому шо в мене самого є надмаленький іграшковий проект. Це навіть не стартап, не бізнес, це поки що майстерня невеличка. І ми лише за останній рік співпрацювали з літературним музеєм, з ПЕН-центром, з дитячими художніми студіями , зі студіями сучасного мистецтва. Тому що, це справді працює на видимість, особливо для локальних проектів. Тому що, коли ти розумієш, що ти одночасно входиш до 25 дрібних проектів, тобі це дає якийсь поштовх. З інш боку, в мене таке враження, що я ходжу і привчаю людей до того, що можна робити проекти разом. Бо вони про це не знають. Я в таких історіях страшенно зацікавлений.

У мене є пояснення, чому не виходить у тих, у кого не виходить, у кого немає бажання, немає часу. А виходить у тих, у кого виходить. Коли ти маленька компанія, коли ти 1-5 людей, ви досить мобільні, вам легко адаптуватися під когось. Щоб з кимось об’єднатися, треба знайти компроміс.

Безумовно.

Це просто робити, коли ви невеликі. І це дійсно приносить більше цінності. Коли ви починаєте зростати, то у кожної компанії є свій основний фокус. Іноді в рамках цього фокусу немає часу для того, щоб відволікатися на якісь сторонні проекти. Але є цікаві люди, цікаві дизайнери, з якими цікаво зробити колаборації, але це вже питання часу. Зараз потрібно зробити технологію, а потім вже буде цікаве щось.

Наскільки ви втратили мобільність, за твоїми відчуттями? Чи є взагалі таке?

Ну є трохи. Коли ти один, ти взагалі куди захотів, туди побіг, полетів.

Якщо ми кажемо про умовний розвиток бізнесу, це все одно так не працює. Якщо ти “куди захотів, туди полетів”, ти зрештою не прилітаєш нікуди.

Так, це ж не про бізнес. Це коли ти один. А коли ти стаєш бізнесом, ти розумієш, що в тебе є команда. Команда має загальний настрій, загальний вектор розвитку, всі знають і розуміють, куди вони йдуть. Коли за тобою йде 100 чоловік, сказати “давайте ось туди” вже не працює. Ви разом йдете, і повинні прийти туди, куди прямуєте. Коли ви досягнете тієї точки, вже можна буде обміркувати: “Давайте 20 з вас піде туди, 10 піде туди, а 70 піде туди. Ті 10 будуть співпрацювати з одним проектом, ті 20 з іншим “. Ось я бачу це так.

Твої півроку до того, як ви розібрались з матеріалом. Наскільки ці півроку були складними в сенсі збереження основного вектора? Ти півроку фактично пахав без результату, він лише десь вдалині виднівся.

Виднівся так собі, так.

Що найгірше було, що тебе найбільше демотивувало? 

Насправді, ті перші півроку з моменту ідеї, коли я сидів малював, малював кожен день — це були одні з найбільш натхненних днів. Я був максимально заряджений, максимально горів цим, тому що мені так хотілося зробити так, щоб все вийшло. Це було супер цікаво. Демотивуючих днів не було, може години тільки. Сидів півгодини сумував, приходила дівчина і говорила: “Макс, давай продовжуй!” І ти розумієш, що далі є сенс це робити.

Окей, на яких дровах це горить? 

На дровах “зробити щось нове”. У мене був мотиватором мій батько. Коли я кожен раз приходив і казав: “Тату, я тут подумав. Я буду робити окуляри з натурального матеріалу”. Ще тоді кави навіть не було. Він тоді казав: “Що це, навіщо це треба, що ти вигадуєш? Ось же є пластик, що ти вигадуєш”. І, коли приносив перші вироби з кави, все одно він вважав, що з них нічого не вийде, вони будуть ламатися. І я думав: “Я доведу, що можу. Це ж мій батько. Я повинен показати, що я чогось вартий! ” Сильно мотивувало, одночасно з бажанням зробити щось новеньке і цікаве.

Як зараз справи?

Зараз складніше, тому що зараз потрібно більше системності, більше правил, більше порядку, і в компанії, і всередині себе. Більше цієї системності, яка мені взагалі не була властива з дитинства. Це ті процеси, які не дуже подобаються, але вони необхідні, інакше бізнесу не буде, а він повинен бути у нас.

А з татом зараз як?

Відмінно, все взагалі супер, у нас хороші відносини. Він уже оцінив, повірив. Вже давно бачить, як все розвивається. Постійно йому хтось дзвонить, пише: “А ми Максима бачили по ТБ, а ми чули за окуляри і т.д.” Тому йому, звичайно, приємно. Повірив у те, що це можливо, що це працює.

Наскільки таке виробництво — проста штука для входу новачка?

Взагалі не проста, найскладніша галузь, в яку можна піти. Не раджу, дуже це складно. Щоб ти розумів, ми з матеріалом ще досі на 100% не зафіксували потрібну точку. Ми досі проводимо тести, експерименти, шукаємо як його ще поліпшити. Покращуємо та покращуємо, домогтися показників чітких, зрозумілих і завжди стабільних з цим матеріалом зовсім непросто. Ми ведемо паралельно ще одну розробку матеріалу з кавової макухи під велике виробництво: під лиття, термопластавтомати. Це дуже непросто — нові технології. Немає жодної людини, який прийде і точно тобі скаже, як потрібно зробити. Це ніде не написано, це все тести, помилки, знову тести. Це складний шлях.

Як тобі здається, яка точка входу все ж є? Умовно кажучи, є певна кількість людей, які цікавляться еко-матеріалами, а отже про ваш проект знають.

Ну так, звичайно.

Умовно кажучи, людина, яка хоче вливатись в історію з якимось виробництвом…

Який поріг входу в грошовому еквіваленті?

І в плані грошей, і зусиль. Де знаходиться така точка? Що має зробити людина, куди вона має прийти? Що вона має купити?

Слухай, я скажу так. У цієї людини повинно бути точно дуже сильне бажання це зробити. Не заради грошей! Тому що це взагалі непросто. Я навіть не підозрював, що буде настільки непросто. Одна справа — це робити в майстерні в одиничних екземплярах, інша справа — робити реальне виробництво. Це взагалі непросто. Якщо говорити про гроші, я думаю, від пів млн доларів можна вже про щось говорити. Це реально, щоб почати щось робити з подібними матеріалами, з подібними технологіями.

І з подібними оборотами, я так розумію?

Так, тут без реального гіпер бажання щось зробити нічого не вийде.

Наскільки така штука для заняття в якості хобі доступна і цікава?

Вона можлива для використання в якості хобі, але дуже багато тонкощів. Потрібно багато різного устаткування для того, щоб вийшло все якісно. Тому що те, що ми робили в майстерні, і те, що ми робимо зараз — це реально 2 різних матеріали.

Якщо до тебе, умовно кажучи, пише в Фейсбуці людина і каже: “Слухай, мені тут страшенно цікаво стало, я би собі вдома пиляв лобзиком зайчиків з такого матеріалу, тому що екологічні зайчики це прекрасно”…

Зараз ми кажемо “Ні”. У нас патентний захист продукту. Поки ми не прийдемо в точку того, що ця технологія вже максимально усталена, все зрозуміло, і ми зможемо цей матеріал віддавати в великих масштабах. Тому що розвиватися краще глобально. Якщо змінювати світ, то міняти його не вийде в 1%. Чим більше людей буде робити продукцію з класного матеріалу, тим буде краще. Ось коли ми до цього прийдемо, тоді це буде можливо. Зараз не розпорошуємося, тому що на цьому може бути дуже багато спекуляцій з приводу матеріалу. Зараз зустрічаю досить багато проектів, які заявляють, що вони щось роблять з кави. Я купую ці продукти, а розумію що там кави навіть немає 1%, і це лише для видимості. Це не тішить, звичайно. Тому це дуже тонкі моменти. Це вже все між бізнесом і тим, щоб бути відкритим і всім віддавати цей матеріал. Це як про патент: з одного боку, патент і добре, з іншого боку — не дуже. Тому що, коли людина захищається патентом, вона частково обмежує розвиток цієї технології, тому що тримає це тільки у себе. Але, якщо всім її роздати, не буде тоді бізнесу.

Які ваші плани з приводу матеріалу взагалі? Ви після патентування збираєтесь продавати матеріал?

Поки що ні, але є такі думки. Тобто, в майбутньому це можливо. Ми допускаємо, що ми можемо продавати, але це явно не раніше, ніж мінімум через років 3-4, а то і 5, коли ми будемо вже великими, сильними, впевненими. Тоді вже можна буде у великих обсягах великим виробникам продавати цей матеріал. Для того, щоб, наприклад, кришечки від пляшок робилися не з поліпропілену, а з натурального матеріалу. Ось тоді так, в такому вигляді так. Якщо це маленьке мейкерство, то, кажу чесно, скоріше ні. Тому що це вимагає багато комунікацій і т.п. А нам зараз би встигати власні процеси налагодити, відхилятися на інші складно. Але таких пропозицій багато було, по суті.

Скільки років існує це все?

Третій рік.

Яка найбільша зміна в тобі за 3 роки?

Мені здається, я більше прагматичним став. Це точно. Але і більш відкритим при цьому. Раніше я був просто наївним, добрим і відкритим, а зараз став десь більш жорстким, сухим і за правилами все роблю. А з іншого боку, відкритим до сприйняття людей, інформації та всього іншого.

Що б ти сам хотів розказати про цей проект, якби тебе попросили розповісти таке, чого взагалі ще ніде не було?

Складно сказати, але напевно так: хочеться, щоб все-таки кожна людина, яка знаходиться в будь-якій компанії, в будь-якому бізнесі, в будь-якій справі, відчувала себе на правильному місці. Вона відчувала, що реально робить щось з користю, з позитивом. Не тому, що треба ходити на роботу і заробляти гроші, а тому що їй подобається це робити. Ось тоді, в цілому, все оточення стане більш позитивним, більш відкритим. Прогрес буде швидшим, комунікації будуть більш правильними. Я бажаю всім більше знаходити себе, більше прислухатися до своїх бажань, до людей навколо, і знаходити правильну атмосферу, створюючи своїм прикладом і надихаючи інших.