fbpx

Обробка запиту

Епізод 3
38 хв
29 грудня 2020

Про замовників, поплічників та конкурентів

гість: Боб Бассет
   
Hosted by Yurek Yakubov

Конкурс "Шо я наробив?"

Додавайте інструкції цікавих речей зроблених власноруч, та вигравайте 10 000 грн!
До 4 лютого 2021 року

Це розмова з Сергієм Петровим ака Бобом Бассетом про шкіряні маски, про бізнес в переходах метро, про те, як продати свій дивний товар та про решту цікавих речей.

Фото Стас Гуренко


90 000 інтерв’ю з Бобом Бассетом. Всі вони розвиваються приблизно за одним і тим самим сценарієм: “Як ви до цього дійшли і т.д”. Але, дуже коротко, все одно спитаю, чим ти займався перед тим, як стати майстром?

Саме майстром я став себе відчувати не так давно. У мене були великі питання до себе, а саме, що і як я можу робити.

До речі, де відправна точка? Коли ти вирішив, що…. 

Коли я заходжу в майстерню і за 2 години роблю предмет сам, без нікого. Власне, не передаючи нікому доручення.

Не делегуючи

Так, ось. Насправді, не так давно це сталося. До цього я розумів технологію виробництва, тобто я був непоганим технологом все своє свідоме життя. Мене більше цікавив сам процес та все інше, я розумів, що за чим йшло. Дивись, напевно ти знаєш, що всю цю історію я починав зі своїм братом. Брат був першоосновою всього цього механізму. Довгий час я був зовнішньою стороною, грубо кажучи, тим, хто забезпечує всі комунікації, всі дії, тим, хто забезпечує появу грошей та їх зникнення. Я робив так, щоб все було в балансі. І до самої смерті брата я був другим лицем у державі. Але при цьому робив так, щоб все це існувало і був тим, хто доводив всі справи до ладу.

Система забезпечення

Так, але у мене ще була така дивна функція: я доводив речі до розуму. Тому що, бувало так, він справу закінчував, але скористатися результатом в тій чи іншій мірі було важко. І мені доводилося просто адаптувати роботи до реальності, щоб їх можна було хоч якимось чином віддавати і просити за це гроші.

Коли ви почали? В 2007…

Ні, дивись. Ми почали… ще у 80-ті. Мені було десь 12-13 років. Брат щось робив, а я, все своє свідоме життя, був завжди в підлеглих. А у 91-му я робив свої перші шкіряні обладунки практично вже сам.

Це все було замішано на рольових іграх?

Так. А паралельно ми робили прикраси, які, власне кажучи, приносили гроші. Це були шкіра, мідь та інші подібні речі.

Де це, до речі, збувалося? Яка була бізнес модель?

Бізнес модель була діюча. У мами був лоток на станції метро “Исторический музей”, між іншим, перший лоток. А в 93-му брат пішов в якісь бізнеси, створював там всяке різне, і в цьому відпала необхідність. Але це завжди залишалося нашим хобі. При тому, я зараз подивився на роки й зрозумів, що бізнес тривав недовго, насправді, в порівнянні з іншими історіями. Вже в 98-му все закінчилося. Крім того, що була фатальна криза і все інше, у брата сталися свої неприємності і все закінчилося. Тому все поступово почало повертатися до майстерні. Поки в 2001-му не зупинилися і мої всі бізнеси, а, крім цього, я ще займався політичним піаром. Але мені не вистачило внутрішнього спокою сприймати все те, що відбувалося в політиці, щоб далі продовжувати свою діяльність. І я зрозумів, що краще я залишуся там, де працюю руками і у мене не буде проблем з тим, які задавати собі питання перед сном. Коли ти щось робиш руками, у тебе немає цієї проблеми. Ти береш і робиш. Усе. Ти живеш з результату роботи своїх рук. І тоді я остаточно прийняв рішення, що ми з братом повинні почати щось робити.

І це було?

Це був 2001 рік.

Що було першим предметом?

А, ми зробили набір предметів для секс шопу. 

Як взагалі людині, яка займалась торгівлею біжутерії або якимось бізнесом…(я так розумію, що це така історія з 90-х). Як приходить в голову думка штовхнути щось у секс шоп?

На той момент, інтернету, в сучасному його розумінні, ще не було. Все було не таке розвинене. Складно було все це купити і більш того, добитися того, щоб тобі це доставили. Тому асортимент тих самих секс шопів був бідний. І нам здавалося, що ми можемо зробити якісь такі штуки, яких там ще немає.

Фото Леонід Штайда

Тобто це питання ніші?

Абсолютно. Тобто задача була зробити щось, що має високу додану вартість.

Єдине життя, яке було жваве в 90-ті – це статеве!

Так. Я згадую ті перші предмети. Звичайно, це були дуже іронічні штуки, зараз би це все зовсім по-іншому сприймалось. Але на загальному фоні це виглядало краще ніж те, що привозили із-за кордону.

Історія з секс шопами продовжилась?

Історія тривала ще пару років точно. Років 4 точно. Просто десь через 4 роки ми отримали можливість продавати на ebay. Наш один товариш надав свій аккаунт для цього. Ми виставили свої предмети. Було дуже прикольно. Це тривало 2 місяці. Ми витратили 50 доларів і стільки ж заробили.

І це була, власне, категорія секс атрибутики?

Так. Але потім, поступово, з цієї всієї атрибутики почали виділятися маски. Були навіть спроби продавати в Москві, але все це закінчилося якось не зрозуміло. Болото. Не зрозуміло було, де брати гроші, та взагалі, що і як відбувається.

Страшенно цікавий процес. Знаєшь, я пам’ятаю, що почав зустрічати в мережі згадки про ваші рюкзаки і маски десь у 2005, 2006  році. Найцікавіше, що мені здається взагалі, це процес трансформації від того, що можна продати, до того, що ти хочеш робити і це все одно продати. Як, з умовної збруї для секс шопу, зрештою виходить, абсолютно логічно і природним шляхом, рюкзак- дракон, наприклад. Що відбувається в голові? Як відношення до того, що ти робиш трансформується протягом всього процесу?

З’являється більше ресурсів. Коли ти продав щось на певну суму грошей, у тебе з’являються гроші. А попередній життєвий досвід дуже чітко тобі підказує, що, якщо ти просто проїси ці гроші, або щось ще, то у тебе нічого не буде. Тому ти направляєш свою енергію в те, щоб далі спостерігать. Грошей це не приносило. Тобто кількість рваних штанів залишалася на тому ж рівні, але могли купувати трохи більше матеріалів. В першу чергу, все йшло саме на це. Звичайно, все це було жахливо, оскільки всім хотілося почути історію успіху: “І ось, коли я прокинувся, відразу почув ніжні звуки мотору мого Ролс-Ройсу під вікном і т.д” Всім хочеться такої історії … безумовно. Але при цьому, був досвід, дуже жорсткий досвід, який поставив мене на місце. У родині було багатство до цього. І як воно прийшло, так і пішло. І зникнення цього багатства дратувало жахливо. Але було розуміння, що “того” не треба. Треба просто спостерігати і ставити якісь нереальні цілі. Хотілося ставити нереальні цілі. І, звичайно ж, ти розумієш, якщо продовжувати робити якісь предмети, то нереальні цілі не будуть матеріалізовуватись. Треба робити те, що дивує тебе, в першу чергу. “Ох ти ж! Ми це зробили! У нас це вийшло! Будемо робити це далі!”

Фото Леонід Штайда

Те, що ти кажеш, це абсолютний контемпорарі арт. Я пам’ятаю, що, приблизно 2010-го, 2011-го, 2012-го року ми з тобою говорили про це і ти казав, що “нє нє, яке там мистецтво. Це крафт, це ремесло і ми займаємось ремеслом”

Тоді задача була вийти зі стану “вижити”, а потім була поставлена нереальна мета, яка звучала так: “Коли про нас дізнаються в Лондоні і Парижі, про нас заговорять в Україні”. І в 2010 це якраз сталося. І взагалі не хотілося якось зменшувати темп. Я розумію, про що ти говориш, згадавши про мистецтво, але на той момент дуже хотілося закріпити скіли, розуміння цього в своїй голові…..

Фото Леонід Штайда

Тобто, внутрішню якусь стабільність…

Так, коли ти стабільно впевнений. Ось як то, що я можу зробити предмет. Дайте мені шматок шкіри, певний час, і навіть без інструментів я можу багато чого зробити, насправді. Просто я повинен був довести себе до цього стану. І звичайно, коли це розуміння прийшло вже, тоді наступний етап це мистецтво, якісь більш величні речі. Намагатися зрозуміти, що цей світ з себе представляє, чому він такий. Своїми діями відповідати на глобальні питання.

Є в голові наступний етап? Був цей крафт, було мистецтво, тобто зараз є. Ми маємо виставки і т.д. Що має бути наступним? Якісна зміна якась.

Тут вже все буде вимірюватись тільки в цифрах. Чесно. Тобто, у мене колись було таке “10000 доларів за предмет”. Зараз пару раз на рік я отримую цю цифру. Це не за відбиток пальця, ні, це за роботу, що у мене вуха вилазять, але це буде 10 тисяч доларів за предмет. Це хороша ціна за сучасне мистецтво. Я точно знаю про це. Для живого художника. Але тут, розумієш, вже наступне питання виникає. Значить потрібно збільшувати ціни. І тоді потрібно створювати щось таке, що не буде мати часу і цифра в 100 тисяч не здаватиметься чимось незвичайним. Я розумію, що знадобиться серйозно змінити підхід до самого процесу, як спостерігання, так і зовнішня комунікація і т.д. Тому що ніколи не буває так, що предмет вартий сам по собі. Мистецтво складається з контексту. Автор, час, походження і т.д, тобто з цього всього. У тебе дві роботи, але якщо в одній немає контексту і всього іншого, то вона в будь-якому випадку буде коштувати дешевше.

Коли я вперше про вас почув ви були такою таємничою студією, про яку толком ніхто не знав. Зараз ви в принципі достатньо публічні. Принаймні ти. Як тепер з виробництвом? Знаєте як зараз “треба знімати все, що ти робиш…”

Ой, знаєш, я пару разів зробив виняток і пустив людей в майстерню і вони щось там знімали. І кожний раз мені від цього погано морально. І потім ці кадри потрапляють туди, куди я не хочу. Мені дуже складно і я не хочу цим займатися. Я б зробив якусь шоколадну фабрику імені Чарлі з якимись умпалумпами. Нехай всі дивляться туди. Таке б я зробив. Але це вже окрема історія. А сама майстерня … Я всім завжди кажу, що ви будете розчаровані. Тому що, не дивлячись на весь наш світовий рівень, на все те, що ми робимо, все виглядає як “гараж, викрутка, дідько, куди ви це поклали”.

Наскільки твоє ставлення до того, що ви робите…Короче, це інше ставлення? Не такі взаємини зі своєю діяльністю, що були на початку. Що змінилося?

Ти знаєш … Боже, ти мене спантеличив, оскільки я ніколи про це не думав. Але моя внутрішня стратегія до всього цього була такою з самого початку. У зв’язку з тим, що всі мої попередні бізнеси ні до чого не привели, окрім досвіду, до речі, досвід досить непоганий і я все життя його використовую, якщо чесно. Завдяки йому ти розумієш, що таке “гроші”, що таке “додана вартість”, що таке “домовлятися”, так, що таке, коли з тобою розмовляє людина, котра в тисячу разів багатша за тебе. У мене таке було вже не раз, розумієш, як не треба себе з такою людиною вести, і про це я точно знав і мені це багато в чому допомагало. І ця формула працює навколо всієї земної кулі. Як, власне, в спілкуванні з нашими національними олігархами, так і, наприклад в Перу у мене був досвід спілкування з перуанським олігархом.

Це приблизно одного плану напевно

Абсолютно! Я просто не очікував, що настільки працюють ті ж механизмі. 

Наприклад?

Як багаті люди обходять тих, хто їм цікавий? Вони беруть частинку свого сервісу і занурюють тебе в нього. Ти приїжджаєш, тебе зустрічає машина з охороною, тебе привозять, тебе заводять в ресторан, тобі дають меню, ти їси і т.д. З тобою розмовляють, ведуть себе чемно, ти відчуваєш, що ось ось ось … .а після всього цього у тебе просять знижку 90%. Розумієш, так?

Скільки раз купувався?

Вже ні. 

Ок. А взагалі да!

В юності. В юності і не таке було. Коли мене намагалися обходити такі багаті люди … в юності. Зараз такого немає. Я завжди розумів, з ким я спілкуюся і що зараз я заплачу за свій обід. Мене запрошують в ресторан, я дивлюся на ціни та замовляю те, що мені по кишені, їм і потім кажу “я готовий розплатитися”. Тобто є механізмі, котрі відразу допомагають тобі поставити певні кордони до того моменту, поки з тобою не почнуть розмовляти про ціну, щоб у них не було ілюзій, що вони можуть … .Хоча це все приємно, такі знаки уваги.

В цій всій історії, між майстернею та рестораном – це все процес продаж, технологія продаж, маркетинг такого дивного роду, чи, в якій ролі ти себе в таких процесах бачиш?

Для себе я продавець і, ти абсолютно правий, це маркетинг, навіть в такому вигляді. Тому що заможні люди дуже з великим інтересом дивляться як ти себе поведеш, і де тебе можна ….. З цього складається все їхнє життя, грубо кажучи. Вони все своє життя, все, що у них є вони отримали, тому що вчасно зрозуміли людину, порахували її і запропонували те, що вона зараз з’їсть. Розумієш? Вони пропонують не те, що готові були б віддати, а те, що ти зараз ….. Так, згадав, один раз я таки провалився. Але це було …. Багаті люди знають, коли треба робити пропозицію. У мене був період, коли у мене був реально провал з продажів і один багатий чоловік вийшов на мене. Якраз в цей момент “бла бла”, я розумів, що мені капець, потрібно закривати другий місяць, потрібні якісь гроші, я провалився по ціні серйозно. Ну я це пам’ятаю і більше цього не роблю.

Хотів спитати про те, як змінилося виробництво саме? Я так розумію, що коли ви починали, у вас не було мови про якесь спеціальне обладнання. З чого ви починали взагалі? Яке обладнання стало базою?

Стандартний набір взагалі. Ножі якісь, нічого незвичайного.

Шили ручками?

Шили ручками. Це жахливо абсолютно, якщо чесно. А ще ж, на той момент, не були доступні всі ці інструменти. Це не зараз взяв і замовив у американського виробника. Просто не було нічого. Багато що робили своїми руками.

Фото Леонід Штайда

Я пам’ятаю твою історію про швацьку машину з якоїсь військової частини….

Так Так. Ну це армійська, так звана. Армійська-ремонтна. Ми її купували офіційно, ніхто не крав її для нас. Як вона потрапила до продавця я не можу бути впевнений. Чому саме вона? З тієї лише причини, що я розумів, що мені потрібна машина з максимальним рівнем стійкості, тому що спочатку ти можеш запороти що завгодно, будь-який механізм. Це перше. І я розумів, що армійська машина має високу ремонтну здатність….

В сенсі “хто завгодно з кувалдою”..

Так. Їх має бути багато, по ним має бути багато фахівців, багато запасних частин в разі чого. Але я повинен тобі сказати, що за ті …..

Працює досі?

Так. Скільки там, 12 років вона вже в мене або більше. Так, 12 років вона у мене працює. За цей час у мене з поломок … ну пара пружин вибухнула. Все інше ходить. І ідея була в тому, що я хотів дуже потужну машину, хотілося великих красивих швів, розумієш, щоб вона могла робити максимально товсту нитку. Є машини більш потужні, але це так звана “рукавна”, де можна, при необхідності, підлазити у потрібні місця. Є машини ще більш потужні, але ці працюють тільки на площинах, велика голка, велика нитка може бути. У мене була задача – ось ці граничні значення. І це можливо на “рукавній” машині і вона прекрасно справляється з цим до сьогоднішнього дня. Я жодного разу не пошкодував про цю покупку. Ну мені ж не треба шити багато чогось….

Я так розумію, ваші обсяги 2 десятки виробів на рік. Так? Які обсяги?

Це дуже приблизна цифра, насправді. Але за фактом виходить від 3-10 предметів на місяць, по різному. Повір мені, абсолютно по різному.

Тобто, до сотні на рік?

Так. До ста. Не більше, це точно.

І зараз цим займається скільки людей?

Нас п’ятеро. З урахуванням мене і дочки.

Плюс собаки….

Так, собаки, три людини … Три людини-собаки.

А починали ви удвох, правильно?

Так вже відразу було двоє людей з нами. Просто, хтось приходить, хтось йде. Колись їх більше стає, колись менше. Розумієш, це ж я морально готовий пересидіти там зиму практично без замовлень. У мене минула зима була така, як не дивно. Коли, здавалося б, все вже добре. А фіг тобі! Я вишкріб в минулу зиму всі свої заначки і в березні у мене вже була ідея … Відпускати людей,залишаюсь один, оскільки я не можу влізати в ще більші борги….

В тебе є якийсь відбір у команду?

Ні, воно повинно все само туди впасти, зародитися….

Зрештою, хтось приходить, працює і лишаються потрібними?

Так звісно. Це більше сімейна історія, все одно. Є люди, які зі мною і це вже сім’я. З одним я вже років 30, з іншим теж уже років 20 і т.д. Найважливіше для мене це, коли  у людини є бажання зробити річ краще. По справжньому. Наприклад, ось він бачить, що щось робиться не так, то тут треба ж зробити краще і т.д. Продажна ціна же змінюється не таким чином. Не ти ж вносиш зміни і у тебе виходить. Ніфіга. Ціна змінюється тоді, коли ти, протягом деякого часу, називаєш вижчу. Спочатку у тебе відпадають одні покупці, потім інші. Це така тривала історія.

Ви формуєте ціну з урахуванням собівартості? Чи це більше історія про те, як вас виносить ваша publicity?

Так, спочатку це. Спочатку ж взагалі був ebay, де можна було виставити предмет за 1 долар і подивитися, за скільки він буде проданий. І це працювало.

Ти пам’ятаєш співвідношення собівартості і тої ціни, за яку його врешті купували на аукціоні?

Я розумію, про що ти. Спочатку був період, коли я намагався порахувати собівартість. Слово “намагався” це єдине слово. Тому що все це абстрактно для мене. Ну добре, я перевів там шкіри на 20 доларів …..

Фото Леонід Штайда

В мене зараз просто максимально контрастні запитання. З чого складається легенда про Боба Бассета? Майстерню Боба Бассета? Хто у вас в цьому полі, крім вас? З ким ви пов’язані духовно з інших галузей промисловості….?

Легенда Боба Бассета складається з того, що, в першу чергу, спочатку було слово, грубо кажучи. І про шкіряну маску можна сказати те ж саме. Ми зробили кілька предметів і люди стали загорятися тим же самим. Я знаю, перебуваю в листуванні практично з усіма відомими людьми, які виготовляють шкіряні маски, тобто оригінальні. Ми не беремо стандартну Венецію.

Це скільки людей взагалі?

Так, щоб я з цікавістю дивився на те, що вони роблять? Свого часу, це було чоловік 5. Зараз я розумію, що багатьох з них вже не бачу. Частина пішла в кіноіндустрію, частина пішла в дуже дорогі кастомні обладунки. Є такий офігенний абсолютно дядько. У штатах у нього є Prince Armory, шалені робить штуки, відвал голови просто, повнорозмірні обладунки шкіряні такі. Є такий ще Том Бано. Він така людина, яка змогла зробити з маски потужний бренд і він продає їх дуже багато. Найвідоміше зображення людини в масці чумного доктора, яке поширилось по інтернету, зокрема його робота. А почали це, свого часу, ми. І люди після нас почали це робити. Це правда. І тому ми знаходимося в поважних відносинах з усіма цими людьми. Але я не пішов. Розумієш, мабуть мене злякала роль ремісника, хоча це дуже почесно і шановно. І звичайно, як будь-який виробник я завжди мріяв зробити якусь штуку як Набоков. Він написав Лоліту і вона все життя його годувала. І ось я теж звичайно мріяв написати свою Лоліту, щоб вона годувала мене все життя. Мені не вистачає на це старанності, банальних якихось речей, може удачі, хоча особисто я вважаю себе неймовірно вдачливою людиною, правда. Боб Бассет легенда … Легенда, тому що перша. Багато в чому дуже перша. Шкіряна маска, стімпанк протигаз – це те, що я поєднав, в світі цього не було. А потім пішли цитати письменника Вільяма Гібсона, якому показували мої предмети і він був в дикому захваті, я знаю це. Люди, які скуповували колекції якихось моїх предметів і т.д. Наших. Тоді наших, тепер моїх. Все так відбувається поступово, так. І коли я створюю, я ж розумію, що створюю щось інше, не те, що вони, а інше. І теж цим пишаюся, якщо чесно. Тобто до сих пір видно, що це інше і це добре.

Ти можеш свій основний меседж якось в слова перекласти? 

Техно-романтизм, ти маєш на увазі?

Ні. Я ж людина з лісопилки…Маски-зашибісь, все як треба. А тепер про зміст.

Можливість створювати інші світи. Можливо, ти пам’ятаєш, це один з ранніх наших слоганів. Реальні речі нереальних світів. Наші ж речі вони виглядають логічними, ти не даси збрехати. Тобто ти на них дивишся і у тебе немає відчуття “що це за хрінь”.

Навіщо тут це стирчить….

– Ну да, а де ж ще йому стирчати? І ось це для мене важливо. Що навіть якщо це якась візуальна некромантія, з якими то елементами техногенними, то в якийсь момент дивишся і “так, зрозуміло, а як інакше, так і повинно бути”. І ось за це відчуття я люблю….

Є ще щось, що тебе, власне, стільки років тримає в цьому ремеслі?

Виходить. У мене ж виходить. І мене це так пре.

Це й досі хвиля, так?

Звісно. Так це все життя. Все життя це довбали хвиля. І ти створюєш, бачиш як змінюються життя людей. Люди тобі розповідають якісь неймовірні речі, наприклад, “я надів цю маску і у мене сталося внутрішнє відчуття …”. Розумієш, чому саме маска? Зовсім недавно сформулював, тому що комусь щось пояснював … Вони кажуть “маска?” , А я кажу “тому що вона працює з двох сторін”. З одного боку ти на неї дивишся і у тебе виникає світовідчуття, тобто ти вигадуєш собі світи, в яких вона гармонійна і послідовна, тому що у тебе немає питання “чому воно тут стирчить, а де йому ще стирчати”. А інша історія, це коли ти її одягаєш і вже сам відчуваєш цю хвилю того, як тебе сприймають, ти сам по-іншому сприймаєш світ навколо. Це такий подвійний портал.

Фото Леонід Штайда

Що має змінитися в людині, яка одягає вашу маску?

Я не виключаю, що з людиною взагалі нічого не станеться. Але, я завжди відкритий до мульти трактовок. Я не нав’язую свій світ своїми масками. Я дозволяю кожному створити свій світ, використовуючи його як призму.

Але є якась модель, за якою це все відбувається? Мені це цікаво. Як це відбувається? Де цей перемикач? 

Ну він саме в тому, як ти побачив предмет, надів на себе і з тобою відбуваються якісь переживання. У зв’язку з тим, що предмет вже високою цінністю володіє. Відразу настрій. Дорожче предмет, дорожче ставлення і т.д. Рідкість. Їх не так багато, слава богу, в світі. І ці штуки вже налаштовують. Плюс естетика. Я назвав банальні штуки, але вони працюють, ти ж не будеш це заперечувати. Плюс, є його естетичне сприйняття. І його особистий фідбек, його переживання, які звернули його увагу на цей предмет. Це дуже особиста історія. Я не можу її повністю передбачити. Можливо, зняв, надів, пішов і через тиждень якийсь флешбек і тебе затягнуло в цей всесвіт. Можливо, нічого не відбудеться. Теж буває.

Діляться враженнями?

Так. Деякі дуже. Є навіть історія про 10-річного хлопчика, який підходив до мене на UFW, де у нас була експозиція красива, в формі голландського натюрморту. Там лежали маски як відрізані голови і це були одночасно сумки, і вони лежали на підносах, а навколо них голландський натюрморт- шикарна декорація з натуральних продуктів, вино. Ну у нас все було жваво, природньо. І хлопчик якийсь до масок підійшов і  говорить: “Маски красиві”. 10-річний хлопчик, який взагалі нічого ще не знає ні про Slipknot, ні про Givenchy, ні про Korn, ні про Metallica, з ким би ми там не працювали. “Маски красиві”, тобто ось це його переживання і він його виплеснув. Потім він підійшов з батьки і попросив поміряти одну. Так, тому що я бачив, що для хлопчика це дуже сильне переживання.

Ти згадав про ваше спілкування, співробітництво зі Slipknot, Givenchy, Metallica і все це модні чуваки. А є якась межа між замовленням і твоїм висловлюванням? Умовно кажучи, коли до тебе приходять, тобі ж не кажуть “мені потрібно як тут на картинці”…Де от твоя межа, на якій замовлення  не прийнятне? Типу “я не буду цього робити, я не хочу”. 

У мене є життєве правило, яке виробилося завдяки моєму досвіду: якщо ти взагалі йдеш на поводу замовника, у вас нічого не вийде. Просто нічого не вийде. І якщо замовник занадто знає, що йому треба, то це точно не до мене. Я казкар. Я не творець 600-х Мерседесів, прекрасних технічних машин тиражем мільйон штук. Вибачте. Я казкар. Я створюю речі, які казки самі по собі. Я готовий з вами обговорити емоцію, я готовий з вами обговорити технічні якісь вимоги, я б навіть обговорив, якби ти сказав “я хочу поєднати ось цю твою маску і ось цю”. Мої речі, мій дизайн, моя концепція. Ось це я можу обговорити. Але чекати ескізи …. І якщо це все натикається на якийсь кут, то у мене є механізм, я говорю приблизно наступне: “Давайте так, у нас є терміни, в яких ні ви, ні я ще не гинемо. Я роблю предмет, я його вам показую і якщо він вас влаштовує, ми продовжуємо працювати. якщо ні, ми говоримо один одному до побачення. Я отримав прекрасний досвід, у мене є предмет на руках. Я був радий працювати, шкода, що ми не вийшли на якісь інші ….. “. Ось таке у мене формулювання і воно працює.

Часто відбувається? 

Ну завжди, коли великі клієнти, котрі бояться як вийде і т.д. Я завжди виходжу на це формулювання, тому що ніяке інше не працює, як виявилося. Це не найбільш відкрита інформація, але з офісом  Givenchy я навіть посварився. Я вже не виніс, кажу “давайте, хлопці, все. Я не можу більше. Давайте, ми робимо один предмет, так-так, ні-ні”. Я по іншому взагалі намагаюся не працювати, тому що розумію, що я …. Знову таки, потрапити в ідеальні очікування – дуже важко.

А в свої? Наскільки чітко знаєш, що має бути?

Та ну не завжди, насправді. Ти не завжди знаєш, з одного боку, що буде, а по-друге, я ж не завжди хочу знати, що буде. Ти сидиш, прилаштовуєш щось, тебе пре це все, матеріал поводиться так … Ти ж повинен отримувати задоволення від усього цього. Якщо ти його втрачаєш, в тебе втрачається швидкість.

Фото Леонід Штайда

Були періоди, коли ти задоволення втрачав?

Звичайно

Що повертає?

Банку павуків собі в ліжко. Раніше дуже смикало те, що якщо я не прийду на роботу, робота не зрушиться. А від цього залежить життя моїх дітей, моїх близьких. Я заробляю гроші далеко не тільки собі. Я забезпечую досить велике оточення людей навколо себе. Ці люди і їх сім’ї повинні за щось жити. Ось це мене дуже сильно штовхало. Те, що я не сам. А коли навіть це не ворушило, на жаль, навіть таке було, потрібно завжди придумувати якусь банку павуків, яку ти покладеш собі в ліжко і вони змусять тебе ворушитися. Шукай замовлення, яке тебе дійсно буде лякати.


Цей потяг не зупиняється, але на цьому нашу розмову з Сергієм Петровим ака Бобом Бассетом закінчено. Залишайтеся з нами! У наступному подкасті багато цікавого.